Митний контроль буде чимось на кшталт дистанційної оплати метро Інтерв’ю нового голови ДМС Максима Нефьодова



Митний контроль буде чимось на кшталт дистанційної оплати метро Інтерв’ю нового голови ДМС Максима Нефьодова

Серед купи поганих новин останнього часу звістка про те, що Максим Нефьодов очолить митницю, стала ковтком свіжого повітря. З одного боку, його план змін звучить як казка. З іншого, Нефьодов вже зробив неможливе – координував ствоення електронної системи держзакупівель ProZorro, за допомогою якої було перекрито старі корупційні схеми. Про нову митницю, боротьбу з контрабандою, про існуючі схеми і євробляхи новий голова розповів .

Про те, якою буде нова митниця
– Максиме, коли був Майдан, багато хто казав, що піду на службу, допоможу державі, а потім треба повертатись у бізнес. У вас так не вийшло. Чому ви в бізнес не повертаєтесь?

 – Важко, звичайно, вирватись з державної служби. Мене ніяк не можуть звільнити. І це дало мені якийсь психологічний поштовх. Якщо без жартів, то мені здається, що зараз відкривається нове вікно можливостей, якого не було з часів Майдану, на реформу фіскального блоку. На мою думку, разом зі створенням служби фінансових розслідувань – це дві найбільші реформи, які залишились в країні, де майже немає прогресу. Ми просунулись. Звичайно, не перемогли остаточно, але рухаємось вперед по більшості великих макроекономічних українських проблем. Це і очищення банківського сектору, і газовий ринок, закриття газових схем. Це і публічні закупівлі. Навіть в державних підприємствах і їх управлінні є прогрес. А прогрес на митниці, за опитуванням бізнесу, скромний. Тому коли є таке вікно можливостей, хочеться принаймні спробувати ним скористатись.

   – А коли у вас виникло бажання займатись саме митницею? Адже в державній службі можна реформувати будь-що.

   – Я тому і кажу, що це одне з найбільш амбітних і важливих завдань. Тому що займаючись реформою, хочеться робити те, що має реальний вплив на економіку, на бюджет, на життя громадян. Ще раз кажу, я бачу два таких завдання: це створення служби фінансових розслідувань і реформа митниці і податкової. У нас є вікно можливостей в митниці і податковій. Тому що Оксана Маркарова реалізує нову стратегію по розподілу ДФС на ці дві окремі служби. Були проведені два відкритих конкурси. На податкову прийшов Сергій Верланов, якого я дуже поважаю. Ще раз повторюсь, з часів Майдану такої можливості не було. Саме тому я вирішив, що можна спробувати. Чесно кажучи, я очікував, що на конкурс прийде багато потужних, поважних і більш гідних, ніж я, людей. Але чомусь вони не прийшли, а залишилися в бізнесі.

– У вас, мабуть, є ідея, який вигляд матиме митниця через декілька років. Ви собі намалювали цю картинку?

   – Звичайно, у мене є стратегія. Я дуже хочу вірити, що років за 5-10 для переважної більшості громадян, які перетинають кордон, і бізнесменів, які займаються відносно рутинними експортно-імпортними операціями, проходження митного контролю буде чимось на кшталт дистанційної оплати в метро або на платних дорогах. Дуже швидкою і непомітною. Щоб не виділялась від загальної подорожі чи іншого загального процесу. Це просто і прозоро. Не виникає сумнівів, що турнікет в метро знімає з вашої картки стільки грошей, скільки треба, а не якусь рандомну суму, тому що є наказ згори чи знизу, чи збоку, чи ви не сподобались касиру в метрополітені і він каже, що для вас особисто ціна буде в 4 рази більша, а когось пускають безкоштовно. І це буде просто. У вас закінчились гроші, ви за 30 секунд перекинули їх з телефону або розплачуєтесь самим телефоном. Мені б хотілось, аби ми взагалі припинили говорити про митницю, як про якусь окрему складову цього процесу.

   Я бачу 5 основних напрямків реформи. Це повна електронізація процесів. Класична історія, така сама як в ProZorro. Давайте ми централізуємо всі функції і досвід, зробимо роботу конкретного інспектора по можливості настільки простою, наскільки це реально, плюс автоматизуємо всі ризики аби, навіть якщо він хоче десь щось зробити, то система фізично йому цього зробити не давала б.

   Другий напрямок – це кадрова служба. Скільки б ми не писали софту, але замінити людей роботами, на щастя, ще неможливо. Тому все одно треба набирати нових людей, треба звільняти старих корупціонерів або не дуже ефективних працівників. Треба підвищувати ефективні кадри всередині самої митниці, по-новому їх вчити і адаптувати, робити нові КРІ, систему оплати праці, підвищувати цих людей і так далі.

   Третій напрямок – це митна інфраструктура. Можна мати найкращий софт, там будуть працювати янголи в новій формі. Але якщо дорога буде вузька, якщо у цих людей не буде сканерів, систем розпізнавання обличчя, систем зчитування номерів, автоматичних ваг, все це не поєднано в єдину зручну інфраструктуру – все одно будуть черги. І людині, яка стоїть в 6-годинній черзі на кордоні, якось не дуже цікаво, чого вона там стоїть: тому що просто дорога погана, чи митники хабарі беруть, чи ІТ-система «висить». Результату все одно немає. Тому потрібно розвивати інфраструктуру і робити це розумно. Не просто будувати якісь палаци на кордоні і казати, що саме так треба.

   Четвертий блок – це євроінтеграція. Митниця – це не той орган, який працює сам по собі. По два боки кордону митниці двох країн. Це обмін інформацією. Аби з Польщі не виїжджали iPhone, а до них не приїжджав пластилін чи керамічна плитка. Це так само обмін стосовно даних людей, які перетинають кордон. Щоб звідти не виїхав Януш, а до України не приїхав Іван по іншим паспортам. Це перехід за якийсь час до спільного контролю, як це було на кордоні Німеччини і Польщі перед вступом Польщі в Євросоюз, коли вже не дві митниці було, а одна. Це гармонізація українського законодавства і форм декларацій, класифікації товарів з європейськими. Це кращі можливості боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил.

   І нарешті п’ятий блок – функціональна перебудова митниці. Зараз митниця – це 26 регіональних митниць, якісь інші юридичні особи. Все треба злити в одне ціле, аби у нас були уніфіковані правила, і ми зекономили на додаткових адмінпослугах, нарахуваннях зарплати, адмінперсоналі. Це також можливість переглянути сам функціонал. У нас коли говорять про митницю, то це завжди розмови виключно про гроші, про те, скільки зібрали в бюджет. Улюблений запит журналістів: який обсяг контрабанди, чи він зменшується, чи збільшується. Але крім цього, у митниці є функція безпеки. Ми не хочемо, аби до України потрапляли наркотики чи зброя, аби з території України вивозились картини та культурні цінності, аби до нас потрапляла контрафактна продукція, підробні ліки тощо. У митниці є також функція сприяння торгівлі. Митник має розуміти, що він тут не тільки, щоб не пускати, забороняти та збирати якомога більше грошей у бюджет. Білий бізнес має їхати максимально непомітно, можливо, навіть взагалі цю функцію не розуміючи.

   Про те, як перемогти контрабанду
– Ви хочете максимально все спростити, і це дуже добре для людей, для бізнесу. Але одна з головних задач митниці – боротьба з контрабандою. Білий бізнес про це каже, бо контрабанда спотворює конкуренцію. Якщо на митниці все буде так просто, то як ви ловитимете контрабандистів?

   – Злочинців ловлять завдяки інтелектуальній роботі, а не створюючи якісь перешкоди для кожної людини. Поліція працює ефективно не за рахунок створення тоталітарної держави, де ти не можеш зробити жодного кроку без якогось документу, без того, щоб десь зареєструватись чи комусь не показати своє посвідчення. Митниця, насамперед, має розробляти схеми, які унеможливлюють або роблять невигідним порушення митних правил.

– Зараз є можливості для таких маневрів?

   – Це класичні історії. Зараз існує величезна дуже подрібнена класифікація товарів, яка дає можливість для маневру. Те ж саме стосується розміру ставок та інших процесів. Наприклад, ввели електронні черги в ЦНАП – майже викорінили дрібну корупцію. Не треба до когось йти, давати 100 гривень, для того щоб тебе першим пропустили. Просто електронна черга, де отримуєш талончик і з ним все проходиш. Якщо хтось йде поза чергою, це легко помітити і можна контролювати. З іншого боку, контрабанду треба шукати інтелектуально: робити ризик-профілі, розглядати попередній досвід, обмінюватися інформацією з колегами, аналізувати цю інформацію по базам податкової міліції тощо. Треба розуміти, кого слід перевіряти, або, навіть, перевіряти багато і часто, використовуючи сучасні засоби; кого можна перевірити дистанційно, а кому ми, як держава, можемо довіряти і просто робити постмитний аудит. Насправді в митниці вже є такі напрацювання, до речі досить непогані. Просто їх треба посилити і поглибити.

– На вашу думку, перевірок має бути менше, ніж зараз? І перевіряти потрібно тільки тих, кого визначили?


   – Повторюся: перевіряти треба інтелектуально і розуміти кого саме. Я можу привести конкретну статистику. За травень в Одеському порту було проведено приблизно 3300 різноманітних перевірок контейнерів. Для розуміння, через порт кожного дня проходить близько 500 контейнерів. Це означає, що було перевірено близько 7% вантажів. Справді, немало. Поліція ж не зупиняє просто так 7% всіх машин на дорозі. А як ви думаєте, яка кількість порушень була знайдена в цих трьох тисячах? Нуль! Офіційна відповідь одеської митниці: не було складено жодного протоколу про порушення.

– Це щось говорить про митників чи про порушення?

– Я думаю, що це сигналізує про все. Насамперед, кого ми вибираємо для перевірки. Якби поліція зупиняла не машини, які порушують правила, підрізають інші авто, дивно або агресивно поводяться на дорозі, а просто кожну машину, це б зменшило шанс знайти порушника, проте створило б кучу неприємностей. З іншого боку, напевно, це щось говорить і про самих митників, і про якість перевірок. Тому наша мета – не сказати про те, що ми перевірили 7% вантажів, наступного місяця ми перевіримо 10%, а за три роки вийдемо на 100% виваження кожного контейнеру. Це тільки створює проблеми для бізнесу і стимули для зловживань. Наше завдання – розуміти, кого саме ми маємо перевіряти.

– Влада часто каже: ми маємо подолати контрабанду. Якщо вам будуть давати такі накази, як ви на них будете реагувати?

   – Мені не треба давати наказ про подолання контрабанди. Це само собою зрозуміло. У нас є режим «Контрабанда стоп», а ще має бути режим «Контрабанда йди». Звичайно, треба ловити контрабандистів за руку і саджати, проводити спецоперації і обшуки тощо. Але я значно більше зацікавлений в системному вирішенні цих проблем. Тому що історія України за 28 років показала, що всі ці «Контрабанди стоп», операції «Тайфун» чи «Торнадо», на жаль, не призводять до результату.

   Є американський вислів, що інколи працювати треба не тільки важко, але й головою. Мені здається, що у нас є великі можливості по системному покращенню ситуації. Потрібно нарешті обладнати всі пункти пропуску камерами, які автоматично зчитують номери автомобілів і заносять їх в базу. Бо інакше скільки б ми не казали «стоп», у нас не буде інформації, з ким боротися. Треба нарешті побудувати еко-систему, щоб автоматично бачити, які машини і скільки разів перетинають кордон. Якщо вони в’їхали в транзитному режимі, то чи виїхали вони з території України. Якщо вони виїхали, то чи не було так, що вони мають їхати з Польщі у Білорусь через Волинь, а насправді поїхали в Одесу, потім в Київ, а вже потім на Волинь, що справді підозріло. І тоді вже мають працювати правоохоронці, бо це, напевно, схема перерваного транзиту, підміни вантажів.

– А як все буде працювати? Митниця занесла в базу, поліція побачила, зупинила машину у Києві, перевірила за 2 секунди і зробила висновок – так?

   – Це має працювати, по-перше, без участі людей. Принаймні ми маємо прибрати людину, яка переписує на кордоні номери і кудись їх вбиває. Це має робити техніка автоматизовано, розпізнаючи номер. Зрозуміло, що доступ до бази автомобілів, які в’їжджають і виїжджають, особливо з комерційною метою, має бути у всіх служб. Але не можна створювати поліцейську державу.

   Наша мета – побудувати ризик-менеджмент, який все чітко показує. Наприклад, якісь машини в’їхали двічі на територію України під час традиційних відпусток з задекларованою метою їхати у Францію. Напевно, ці люди їздять з туристичною метою і ризик там незначний. А є якісь мікроавтобуси, що перетинають кожного разу кордон з вантажем і роблять це кожні три дні. Треба перевіряти не тих, хто з більшою вірогідністю поїхав у відпустку, а тих, хто, напевно, займається якоюсь прихованою комерційною діяльністю. Це питання інтелектуальної роботи. Ми маємо проводити перевірок, можливо, і менше, ніж зараз, але вони мають бути результативними.

   Про схему «піджаків»
– Білий бізнес скаржиться на контрабанду. Наприклад, така схема: люди, зареєстровані в прикордонній зоні, носять товар у руках або перевозять мікроавтобусами. Кажуть, що за день така група може перевезти пів-фури. І це велика конкуренція для легальних бізнесменів. Що з цим планує робити митниця?

   – Так звані «піджаки» – це, справді, схема, яку не було вигадано в Україні. Вона існувала донедавна в дуже значних обсягах на кордоні між Гонконгом і материковим Китаєм. В Гонконзі електроніка одна з найдешевших у світі. Так само фура під’їжджала до кордону, 300 китайців переходили кордон, кожен брав собі по коробці з телефоном чи комп’ютером і йшов пішки назад. Звичайно, на 100% побороти такі порушення неможливо. Головне завдання – зробити так, щоб це не завдавало макроекономічної шкоди. Почати, зрозуміло, потрібно з автомобілів. Тому що людина може якусь кількість електроніки пронести на собі. Але це все-таки не дуже багато і не всі товари, бо великий телевізор нести якось не дуже зручно. Та і скільки ходок фізично можна зробити щодня. А ось скільки можна провезти на машині – це зовсім інша ситуація.

   Ще раз кажу, системи боротьби з контрабандою добре розроблені. Тут питання не криміналізації цієї діяльності з метою якимось чином карати людей. Це економічно недоцільно. Не саджати ж людину за якийсь один пронесений телефон. Це просто жорстоко. Питання в тому, аби зробити цю діяльність економічною невигідною. Врешті-решт це все про те, чи можна зекономити на оплаті офіційного ПДВ і мита. Якщо ми підвищуємо вартість або підвищуємо ризик цієї контрабандної діяльності, то тоді мотивація займатись контрабандою значно зменшується.

– А які способи підвищення ризику контрабанди?

   – Треба розробити правила, яких не можна уникнути через комбінації процесів і технологічних засобів. Наприклад, машина, яка перетинає кордон з вірогідно комерційною метою більш ніж якусь кількість разів на місяць, має бути затримана мінімум на шість годин для догляду. Це означає, що ця машина може зробити значно менше ходок, а оплата контрабандистам зростає. Так вигідність займатись цим видом діяльності зменшується. Те саме стосується й питань подальшої реалізації цих товарів, бо боротись треба по всьому ланцюжку.

   Проблема одного характеру, коли ви провезли телефон. Якщо купили його за кордоном, то теоретично тут ви мали б сплатити мито. Але це телефон для власного користування чи подарунок другові? Я як держслужбовець не можу сказати, що з розумінням ставлюсь до дрібних порушень. Але все-таки ми маємо працювати з тими, хто завдає макроекономічної шкоди. В Facebook навіть реклама є онлайн-супермаркетів контрабанди. Мова йде не про один телефон, а про десятки тисяч телефонів, які можна наклікати, замовити. Вони приїжджають кудись на склади в інших країнах, дрібняться на партії, заїжджають в Україну на якийсь склад, знову об’єднуються в партію і фурою вивозяться. Зрозуміло, що в цьому ланцюжку є ланки, з якими важко боротися, а є ланки, наприклад, того ж самого накопичення, з яким це робити легше. У нас є деякі креативні ідеї. Навіть не хочу зараз розповідати, як можна легко перевіряти вартість вантажів, що входять. Ще раз кажу, що треба працювати головою.

– Просто часом дивно буває. Всі можуть зайти в Інтернет, подивитись, де можна купити контрабандний чи сірий телефон. Митниця не може цього зробити чи не хоче?

   – Я думаю, що можливість купити такий телефон – це вже не завдання митниці, а якихось інших правоохоронних органів. Все-таки митниця не займається ланцюжком продажів. Ці питання пов’язані з тим, як побудована економічна діяльність у нас в країні. Теоретично вона мала б бути побудована простим способом. Держава пропонує якісь чесні і прозорі правила гри, некорупційно і справедливо контролює їх виконання. І бізнес, і громадяни готові виконувати ці правила, бо вони прості і зрозумілі. А якщо хтось один порушує, то тоді його ловлять.

   У нас цей трикутник стосунків зміщений в якусь іншу сторону. Правила у нас складні, нелогічні і незрозумілі. Держава контролює їх, з одного боку, інколи дуже жорстоко, а з іншого боку, закриваючи де-факто очі на якісь порушення. А що ми можемо зробити з «піджаками», з машинами на литовських номерах? Треба вирішувати ситуацію. А з іншого боку, люди ставляться до правил, податків і мит по принципу: ми ж знаємо, що ви їх крадете, тому ми не вважаємо навіть злочином вам їх не сплачувати. Я не звинувачую когось в цій ситуації. Я хочу сказати про те, що держава має спочатку зробити свою частину роботи, тобто повернути свої правила і регулювання до якихось логічних; так, як у розвинених країнах. І тоді реально може вимагати і у громадян якогось кращого їх виконання або більш сумлінного відношення.

– Чи плануєте ви працювати разом з податковою? Тому що коли контрабандний товар попадає в Україну, він продається у звичайних мережах. Через ФОПів, бо ФОП не повинен реєструвати, звідки походить цей товар. І це все майже легально.

   – Це не майже легально, а це і є легально. Законодавець створив такі умови. Зрозуміло, що в якійсь часовій перспективі ми маємо прийти до західного регулювання цієї сфери. Але незважаючи на те, що я тепер представляю фіскальний блок, я вважаю, що спочатку держава має зробити те, що вона має зробити, а вже після починати розмову про те, як ми будемо змінювати законодавство для ФОПів. Спочатку ми маємо врешті домучити і зробити використання смартфонів для реєстрації касових операцій, зробити цей процес максимально швидким, простим, безболісним, дешевим або взагалі безкоштовним. І тоді ми можемо вимагати змін. Бо абсолютно несправедливо, коли держава, не поборовши корупцію зі свого боку, не розбивши картельну змову виробників касових апаратів, залізних ящиків тощо, вказує малому бізнесу на порушення.

   Про євробляхи
– Що ви думаєте про автомобілі з Європи?

   – Якщо казати відверто, це просто дірка, яка знаходиться між нашим і європейським законодавством. У нас така система оподаткування: ми оподатковуємо не володіння машиною, а машину. По-перше, машину легко оподаткувати. По-друге, якщо, наприклад, збільшити акциз на бензин, як у Європі, то це вдарить по вартості хліба й молока. Машини у нас асоціюється з багатством. Багатих типу не шкода, давайте з них візьмемо по повній. В Європі дуже часто ситуація зворотна. Машини можуть бути дешевші, особливо старі, але володіння ними набагато дорожче. Чому німець продає цю машину дешево? Не тому, що він такий дурень або цінує її менше, ніж цінує українець. А тому що у німця дуже дороге паркування, плата за утилізацію, екологічні збори. Тому для німця продати якийсь 20-річний Golf вигідніше, ніж заплатити за те, щоб його знищили. У нас користування машиною дешевше суттєво. Тому і виникає цей ціновий диспаритет. Крім цього, є питання екології. Коли ми підписували угоду про асоціацію, були заборонені всі машини нижче, ніж євро-5. Головна проблема старих машин в екології і в сертифікації. Ми розберемось і наведемо там порядок.

– Треба дозволяти українцям купувати такі дешеві старі авто?

   – Я за те, аби дозволяти дешеві машини. І взагалі за зниження податків і мит наскільки це можливо, аби бюджет залишався збалансованим. Тоді витрати треба теж знижувати. Але треба розуміти, що якщо ми це дозволяємо, то маємо ще додатково подумати над речами, які роблять всі великі міста світу, аби обмежити кількість машин в центрі. Наприклад, різко збільшити вартість за паркування в історичних центрах, або, як в Китаї, дозволяти проїзд по парних днях машинам з парними номерами, по непарних з непарними. Це певна зміна регуляції. У нас ніколи не люблять ставитись до регуляторної політики, як до якогось аналізу наслідків. Я за дешеві машини, просто прошу депутатів до цього підійти, розуміючи, що далі буде у ланцюжку. Все необхідне з нашого боку – індикативи, документи, прозорість і зручність всього процесу – ми точно забезпечимо.

– Чи будуть забороняти євробляхи?

   – Євроблях не має бути. Тут я категоричний: точно не має бути машин на іноземній реєстрації, які їздять в Україні роками. Але має бути можливість поставити таке авто на українську реєстрацію за нормальною ціною, в залежності від машини. І щоб це не суперечило угоді про асоціацію. У нас є обов’язки стосовно екології. А так я за те, щоб українці купували дешеві автомобілі, телефони та одяг. Я не бачу в цій торгівлі та полегшенні бізнес-активності ніякого негативу. Звичайно, будь-яке правило можна довести до абсурду. Наприклад, не можна ввозити старі 20-річні комерційні автомобілі. Я знаю реальні приклади, коли ввозять раму автобуса, який пройшов 200 тисяч кілометрів, наварюють новий корпус і реєструють його як нову машину. Це жах: беруть ржаву колимагу і все одно держава має дозволити на ній їздити. Коли євробляхери проводили свої івенти, інколи було цікаво. У водія є гроші на старий Porsche і на його обслуговування, а він протестує і каже, що якби 200 доларів, то я б заплатив. Ти на бензин витрачаєш на тиждень більше. Я цього не розумію.

   Про нову структуру і нові кадри
– Розкажіть про ініціативу зменшити кількість регіональних митниць.

   – Вже створена робоча група під егідою Міністерства фінансів, аби з наступного року залишилась взагалі лише одна юридична особа. Я одразу хочу пояснити. Це не означає закриття якихось пунктів пропуску, їх не стане менше. Просто митниця стане краще керованою: замість 26 юридичних осіб та інших осіб, окремої лабораторії, окремого кінологічного центру у нас буде одна юридична особа – митниця. Це дає і економію на адміністративних витратах, і єдині правила всюди. Зараз одна регіональна митниця може класифікувати ваш товар по-одному, інша митниця – по-іншому. Між митницями є реальна конкуренція. Вони ж мають формально виконувати якісь плани. Якісь митниці більш популярні, вони можуть бути жорсткими і непоступливими, а якісь митниці всередині країни, куди менше бізнесу доїжджає, більш гнучкі, там можна дешевше домовитись. Це для мене дивна ситуація, яку дуже важко контролювати. Бігати за кожним конкретним керівником митниці або митного посту, який підкоряється мені, як голові, тільки в довжелезному ланцюжку, дуже неефективно. Тому будемо працювати саме над цим. Але ще раз кажу, мова про юридичні перетворення, а не про те, що десь фізичної інфраструктури стане менше.

– А що це прискорить? Ланцюжок однаково залишиться: був головою митниці, став головою департаменту.

   – Це можливість консолідувати досвід. Зараз механізм який: я голова, піді мною є центральний апарат, департаменти, управління, відділи, спеціалісти. Потім є окрема юридична особа, наприклад, львівська митниця. Там теж є голова, заступники, директори. Потім є митний пост, теж з керівником та конкретними інспекторами. По-перше, регіональна митниця – це окреме князівство. Воно живе за якимись своїми писаними чи неписаними законами, знайомствами тощо. Зрозуміло, що воно вимушено залежить від місцевої влади і правоохоронців, бо вони працюють в єдиній зв’язці.

   Наша мета – це зробити структуру більш пласкою, централізувати досвід. Немає у нас 28 бухгалтерій, а є одна бухгалтерія. Немає 28 різних правил нарахування премій чи погодження відпусток, а одні правила. Немає різних практик, як класифікується ваш годинник чи фітнес-браслет, електронний чи звукозаписуючий пристрій. Є єдині правила. Це суттєве покращення керованості. Все це проходило багато організацій. Наприклад, Національний банк, який так само централізував усі операції. Я переконаний, що цим шляхом підуть інші структури, які справді хочуть реформуватися. Наприклад, Фонд державного майна.

– А як ви будете до цієї структури залучати людей? Вони звикли до своїх місць, а тут ви пропонуєте щось нове, треба чомусь новому вчитися. Зарплата, мабуть, буде не дуже висока.

   
– Зарплата буде зростати. Це великий пріоритет. Ми маємо запропонувати людям не тільки нові вимоги і стандарти, більш інтенсивну роботу. Ми маємо запропонувати гідні умови, оплату, повагу суспільства. Це все йде в комплексі і має зростати одночасно. Стосовно того, як проводити кадрову реформу. Треба залучати людей зовні, з новими навичками, з іншою освітою, з якимось новим поглядом на речі. Плюс треба піднімати людей зсередини. Як і в кожному державному органі, в митниці є здорова частина, професійні митники, люди, яких несправедливо звільняли чи карали. Ті, хто не готові були жити за корупційними законами чи просто займатись безтолковою діяльністю.

– А хто визначає, наскільки нові умови гідні? Для когось, наприклад, це мати будинок чи два будинки.

   – Я думаю, що ситуація в державних органах дуже проста. Держава має платити по ринку. Є ринок на тих чи інших спеціалістів у Києві, Одесі, Львові. Треба платити стільки, аби мати можливість конкурувати за якісних спеціалістів у цій сфері. В митниці є головний бухгалтер. Є головний бухгалтер і в приватному секторі, який працює в компанії такого ж розміру. Це мають бути співставні речі. Є митний інспектор, який стоїть на польському чи словацькому кордоні. Можливі якісь коливання, але це також речі, які мають бути співставними. Напевно, з поправкою на вартість життя українець може отримати на 30% менше, ніж поляк, але не в 5 разів менше.

   Звичайно, це збільшить витрати. Але з іншого боку, ефективність має зростати. Ще раз кажу, це не платити тим самим людям більше. Я категорично проти цього. Тим більше, що є легендарні люди, у яких задекларовано Rolls-Royce. Їм платити тисячу чи дві тисячі доларів, чи 22 тисячі доларів – не має значення. Але коли ми наймаємо нових людей і ставимо до них нові вимоги, ми маємо наймати професіоналів, на таких самих умовах, на яких наймає комерційна компанія. Тоді ефективність набагато окупиться. Щоб довести зарплати усіх митників до умовних 25 тисяч гривень, треба додатково 3 мільярди гривень. Це не мало. Але ж тільки прямі втрати на митниці від контрабанди складають від 100 до 200 мільярдів гривень. Якщо ми зможемо відбирати у контрабандистів частину цих грошей, то логічно використовувати їх на підвищення зарплат. Ми зберемо більше, а витратити зможемо більше не тільки на митників, але й на лікарів, вчителів, поліцейських.

   Про посилки з-за кордону
– Багато хто завозить товари через поштові посилки. Зараз є якийсь обмежуючий закон, але кажуть, що виконати його неможливо. Ну хто буде перевіряти, хто скільки пакунків отримав. Як це взагалі планується зробити?

   – Це один з важливих напрямків змін. Тут справа не тільки в контексті грошей, а в швидкості, зручності і безпеки, бо є також питання, щоб не пересилалися радіоактивні матеріали, зброя із зони АТО тощо. Я не прихильник радикального зменшення ліміту посилок. Це мало що дає, до того ж збільшує навантаження на митників, які мають контролювати величезну кількість дрібних відправлень. Але з іншого боку, ми маємо побудувати такий процес, використовуючи технологічні засоби, для того аби боротись не з людьми, що придбали собі зайву пару джинсів чи кросівок, а боротись, в першу чергу, з тими, хто купили 10 тисяч пар цих кросівок для того, щоб потім їх перепродати. Різниця дуже легка і зрозуміла. Крос-кордонна торгівля – це виклик для багатьох країн зараз. Вона швидко зростає, але й у світі вже напрацьовані технологічні рішення, як з цим працювати. Чому вони не втілювалися у нас – це питання. Велика кількість українців купує товари на Amazon чи Alibaba. Можна ж автоматично отримувати від них ціни на ці товари. Вони ж навіть є в Інтернеті.

– Так самі ж продавці зменшують ціну.

   – Якщо ви купуєте один товар, продавці не пишуть такого. Ви спробуйте домовитись з Amazon або Alibaba про те, щоб вони написали вам якусь іншу ціну, коли ви купуєте якусь одну річ. Ось коли ви купуєте під видом індивідуальної посилки 10 тисяч чогось, тут вже починається бізнес. Є додаткові посередники, а товар їде кудись на склади в Кіпр чи Туреччину, там перевантажується і приходить з іншими інвойсами. Можна легко погуглити і знайти онлайн-гіпермаркети контрабанди. Ці люди не ховаються. Люди, які купують індивідуально, це окреме питання. Я проти того, щоб вони були головним пріоритетом боротьби. Наш головний пріоритет – це боротьба з комерційними речами. І тут якраз можна легко контролювати. Будемо все це втілювати.

   Про те, коли будуть реальні зміни
– На якій стадії ви зараз? Коли з’явиться офіс, працівники? Коли запрацює нова митниця?

   – Я очікую, що на нову митницю офіційно буде покладено обов’язки десь приблизно наприкінці вересня. Наразі я все ще єдиний працівник. Займаюсь складною, але необхідною роботою по відкриттю рахунків, затвердженню кошторисів, виготовленню гербової печатки тощо. Цей шлях треба пройти. Але це не означає, що час якимось чином гається. Тому що частково він витрачається на те, аби зробити нову структуру митниці, залишити за бортом найбільш одіозних людей, до яких немає довіри у суспільства, подивитись ще раз на бюджет і перерозподілити кошти, які вже є в митниці, так, щоб вони працювали.

   Ви, мабуть, знаєте чутки, що тут були якісь приміщення для утримання гепардів пана Клименка, знамениті кімнати з оргскла. Але грошей на зарплати митникам не вистачало, форма їм не купувалась. Це ганьба. І звичайно, ці питання треба вирішувати. Тому я очікую, що до кінця вересня люди будуть переведені, функціонал модернізований і нова митниця розпочне роботу. Це не означає, що з жовтня ситуація стане критично кращою. Але принаймні з’явиться якась керованість, я зможу віддавати накази, звільняти чи наймати людей, якимось чином впливати на процес. Будемо поступово будувати ту державну службу, якою можна пишатися.

– Скільки ви даєте часу на цей перехідний період? Не можна просто сьогодні зупинити одну митницю, а завтра почати другу.

   – Наше велике завдання і виклик – зробити це абсолютно непомітним для людей. Трансформація з ДФС до нової митниці має відбутись так, що на кордоні як все рухалось, так і буде рухатися, люди виходитимуть на роботу, документи будуть писатися і не втрачатися. Ми кажемо про якісь великі амбітні реформи, але і щоденну працю ніхто не скасовував. Зупинок не має бути. Я очікую, що повна реалізація того плану, який я озвучив, займе приблизно 2-2,5 роки. Це не означає, що за цей час нічого не буде мінятись. Але я переконаний, що буде так само як ProZorro: 3 роки ми займались, а потім озирнулись і побачили, що перейшли з системи, коли іноземці приїжджали нас вчити, в ситуацію, коли ми отримали всі міжнародні нагороди та імплементували елементи ProZorro в дев’яти інших країнах, а наші люди вже їздять і вчать технологіям. Те ж саме зробимо і на митниці. Контракт у мене на п’ять років.

   Автори Яна Панюшкіна, Андрій Юхименко

Джерело: mdoffice.com.ua